Не всі пісні - народні

Чи не забулося, як основоположник російського професійного музичного творчості, композитор Михайло Глінка (1804-1857), невідомо коли і з якого приводу, мав необережність напівжартома сказати: "Музику створює народ, а ми, композитори, її лише аранжуємо". Між іншим, аранжування (фр. Аrrangement) - буквально: Порядок, улаштування. Виходить, якщо слідувати принципу Глінки, композитори лише редагують, обробляють, наділяють в музичну фактуру придумані народом мелодії. Однак це далеко не так! Композитор і аранжувальник - різні музичні професії, з різними завданнями і функціями.
На то Бог і наділяє особливим даром композитора, щоб він створював цілком оригінальну, нову музику, складовою частиною якої найчастіше і буває мелодія-тема (не обов'язково співана).
Завдяки зусиллям дослідників фольклору вдалося встановити конкретних авторів багатьох зразків основного жанру народної творчості - пісні. Справа в тому, що з плином часу, а перш за все через відсутність коштів фіксації музики і вміння ними користуватися (наприклад, записувати ноти), до того ж, внаслідок нехтування авторським правом, імена людей, які створювали чудові, як то кажуть, не підвладні часу пісні, - виявилися в забутті, "загубилися", випали з народної пам'яті.
Тепер відомо, що автором десятків нібито народних українських пісень є Марина Гордіївна Чурай (1625-1653) - легендарна Маруся Чурай. Саме завдяки її композиторській та поетичному таланту з'явилися такі пісенні перлини, як "Віють вітри", "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Грицю, Грицю - до роботи!", "За світ встали козаченьки", " Котіліся вози "...
Ще приклади: мелодію для дев'яти рядків з поеми "Причинна" Тараса Шевченка "Реве та стогне Дніпр широкий" склав одеський учитель латинської мови і вокалу Данило Крижанівський (1857-1894); "Їхав козак за Дунай" створила філософ, поет, музикант Семен Климовський (XVІІ -XVІІІ ст.); "Ніч яка місячна" - знаменитий український тенор Мирослав Старицький (1809 - 1869); "Гандзя", "Чорнії брови, карії очі" - мелодист і поет, поляк Денис Бонковській (1816 - не раніше 1869) і до останньої з названих пісень вірші - Констянтин Думітрашко; «Дивлюсь я на небо та й мнение гадаю ...» - випускниця Варшавської консерваторії, вчителька музики в Харкові Людмила Александрова (в заміжжі - Пантелеймонова), вона ж автор мелодії на вірші Степана Руданського "Подуй, вітре на Вкраїну", і відомий український поет Харківської школи романтиків Михайло Петренко (1817 - 1862).
Широко відоме українське "народну" пісню "Ой, ти дівчино, з гореха зерня" написав професор Львівської консерваторії, композитор Анатолій Кос-Анатольський (1909-1983) на вірші Івана Франка; "Вівці, мої вівці", "Гей, Карпати", "Ой, зелена горна долина" - відомий хормейстер Михайло Гринишин (рід. 1921 г.), до речі, мій учитель з читання хорових партитур.
Навіть нібито циганський романс "Очі чорні" в ХІХ ст. склався завдяки французькому (за деякими даними, він був німцем) композитору Флоріанові Герману і українському поету Євгену Гребінці (1812-1848). Автори навіть ніколи не зустрічалися. Грібінка написав вірш на маршеобразності мелодію Германа, яку десь почув.
Хвацько ж "російську народну", широко відому в світі "Калинку-малинку" написав композитор, літератор, фольклорист з Саратова Іван Ларіонов (1830-1889). А дитяча новорічна пісенька "В лесу родилась елочка" народилася в період між 1903-1905 роками завдяки московським дворянам, які навіть не були знайомими, - вчительці Раїсі Кудашової (вірш) і кандидату природних наук Леоніду Бекману (мелодія.) Один з відносно свіжих прикладів - стала застільної "Ой, мороз, мороз ..." авторства колишньої солістки Воронезького народного хору Марії Павлівни Уварової, яка написала цю пісню в 1956 році.
"Ой, у гаю, при Дунаю" - нібито народну пісню, слова якої згадувались в 1916 році авторства Гр. Лукова, виконували тріо Мареничів, Мілла Йовович, Марія Максакова з мелодією Антоніни Сухорукової (Маренич, засновниці однойменного популярного в 80-90-х роках).
Список можна продовжувати, адже і нині внаслідок необгрунтованого, вірніше, бездумного замовчування, ігнорування імен авторів (по радіо і телебаченню найчастіше тепер їх чомусь не оголошують) багато пісень стають "народними". Що вже говорити про порушення аваторскіх прав ... А процес, який призводить до явища, названого в фольклористиці "анонімний автор", починається з того, що твір стає популярним, тоді як прізвища композитора і поета згадуються все рідше. Зокрема, вже мало хто знає, хто саме створив такі пісні, як "Наливаймо, браття, кришталеві чаші!" (Мелодія Віктора Лісовола, вірші Вадима Крищенка), "Гуцулка Ксеня" і "Червноні маки» (Роман Савицький), "Черемшина" (музика Василя Михайлюка, вірші Миколи Юрійчука), "Осінній лист" (Валерій Громцев) в репертуарі Софії Ротару. Виникла перспектива стати народними також у багатьох популярних творів світлої пам'яті Олександра Білаша, Платона Майбороди, Ігоря Шамо, Юдифи Рожавська, Володимира Верменича, Володимира Івасюка, Миколи Мозгового ...
Так ось, раз музику, зокрема пісні, якщо вірити Михайлу Івановичу, і справді створює народ, то, очевидно, не весь відразу, не скопом, а лише його найбільш обдаровані музичним і письменницької талантом представники.


рецензії

Може, Ваше таки да, Анатолій. Моє - навряд чи. Хіба якась пісенька з моїх дивом стане популярною ... Тексти - точно навряд чи.
пекли Адюк 11.12.2014 9:07 Заявити про порушення