1. "Батьківщину" врятував "Титанік"

У наступному році нашої "Батьківщині" виповниться 50 років. У найстарішого з сучасних кінотеатрів багата історія, яка починається задовго до 1963 року, коли відкрився великий екран. Вона бере свій початок з 1913-го, прізвиська "червоний будинок" і прізвища Лебедєв. За свої півстоліття один з кращих кінотеатрів в республіці кілька разів переживав періоди занепаду, але незабаром наполегливо відроджувався. Чим зараз живе "Батьківщина", як змінився її репертуар і який стан будівлі, якому майже 100 років?

Цей бездонний "червоний будинок" ...

В "Новій миколаївської газеті" В. Нікітін докладно описував історію будівництва будівлі, яке в народі прозвали "червоний будинок". Зроблене з високоякісного червоної цегли, з 1913 року до кінця 50-х років будівля простояла недобудованим.

Мешканці центру міста намагалися обходити його стороною, дітей лякали розповідями про кримінальні персонажах, скривавщіхся в підземеллях, коли ж міліція влаштовувала тут облави і підозрювані в черговий раз розчинялися в руїнах, легенди про "червоному будинку" поповнювалися новими подробицями.

З огляду на необхідність появи нового театрального будинку, більш сучасного, ніж вже наявний театр Шеффера, будинок на вулиці Московській, між Спаської та Великій Морській, навесні 1911 року розпочав будувати гастролював в Миколаєві актор, режисер і антрепренер Н.Д.Лебедев. Закінчити будівництво він мав намір вже через рік, але амбітним планам не судилося збутися. По крайней мере, так скоро.

Оскільки власних коштів Лебедєву вистачило лише на зведення стін передбачуваного театру, він попросив у борг у Кредитного банку і отримав 1 700 000 рублів. Роботи зрушили з мертвої точки, до завершення будівництва залишалося менше півроку, як раптом керівництво банку затримала поліція, пред'явивши звинувачення: розкрадання державних коштів в особливо великих розмірах.

Поступово право на завершення будівництва будівлі перейшло до Кредитного банку, він вирішив продати нерухомість, але покупців напередодні Першої світової війни, а потім і Великої Жовтневої революції, не знайшлося. Так і простояв недобуд понад півстоліття.

Оркестр, музика і тільки потім - кіно

"Вдихнула життя" в руїни вже радянська влада. До 1963 року, коли почала свою роботу українська кіностудія "Батьківщина", в місті діяло чимало кінотеатрів. Це кінотеатр "Сталінець" (на вул. Малій Морській, між Микільської і Спаської, до незалежності України він дожив як літнього кінотеатру), "Перемога" (на місці нинішнього Каштанового скверу), "Піонер" (перетин вул. Лягіна і Адмірала Макарова ), кінотеатр імені Горького (вул. Чкалова, між 5-й і 6-й Слобідській), "Хроніка" (на Радянській і Спаської), невеликий кінотеатр біля заводу "Екватор", "жовтень" (пр. Леніна і Декабристів), кінотеатр імені Ілліча (адмірала Макарова, Радянська), працювали кіноустановки в будинках культури. Пізніше з'явився новий "Піонер", а також "Юність", "Іскра" і "Батьківщина".

У старих кінотеатрах і апаратура була старою. Якщо фільм показували в декількох кінотеатрах в один день, то кінострічки оперативно доставляли з одного залу в інший на підводі, велосипедом або просто бігом.

Відзначимо, що після Великої Вітчизняної війни дістати квиток в касі кінотеатру було практично неможливо, тому миколаївці зверталися до перекупників, які скуповували квитки оптом і перепродували їх втридорога.

А ось коли війна тільки закінчилася, пише краєзнавець Євген Односум в газеті "Миколаївські Нововсти", в центральному тоді кінотеатрі імені Ілліча в ніч з 9 на 10 травня 1945 роки без перерви крутили безкоштовне кіно. Радості не було меж, а пацанам - особливо.

Зараз дивно чути, що замість нинішньої 15-хвилинної реклами в той час перед початком сеансу в кінотеатрах грав оркестр, виступали солісти, виконуючи улюблені народом пісні.

"Збережемо до кращих часів" або перетворимо в філармонію?

Про те, що один з кращих кінотеатрів не тільки Миколаєва, а й республіки - "Батьківщина" - потребує порятунку, зі сторінок газет заговорили на початку 90-х. Але якщо любителі дивитися фільми на великому екрані пропонували зберегти його до кращих часів (Захід-то пережив байдужість до кіно - переживемо і ми!), То інші миколаївці ратували за підняття рівня духовного життя в Миколаєві саме за допомогою перетворення кінотеатру "Родина" в обласну філармонію .

Шанувальники високого мистецтва в період кризового періоду в кінематографі наполегливо доводили нераціональність використання будівлі в якості кінотеатру. Наводили цифри: якщо за січень 1991 "Батьківщину" відвідало 12,4 тисячі глядачів, то за січень 1992 року - всього 4,8 тисячі. "І це на доброму десятку сеансів в день, в двухзальном кінотеатрі на 1300 місць! В середньому на кожному сеансі буває близько 15-ти чоловік. Чи не занадто величезна розкіш - утримувати за народні гроші величезний кінотеатріще, в якому один глядач сидить на 86-ти місцях? "- з'єхидничав в" Південній Правді "Ю.Степаненко.

Цей же автор нагадав, що будівля кінотеатру спочатку проектувалося для театру опери і балету, незначне переобладнання залу (пристрій концертної сцени, установка м'яких крісел і нового освітлення) перетворять його. У ньому будуть проходити концерти Миколаївського естрадно-симфонічного оркестру, кращих художніх колективів Миколаєва і України, гастролерів з Росії, Білорусі, Прибалтики, Середньої Азії, Європи і Америки.

Ю.Степаненко вже бачив, як наявні службові приміщення і підвали кінотеатру перетворюються в роздягальні, репетиційні кімнати, гримерки ... Але, як то кажуть, не склалося.

"Батьківщину" врятував "Титанік"

До кінотеатру "Родина" його нинішній директор Ірина Богатир прийшла на початку 80-х. Тоді це був провідний кінотеатр міста з кращого акустика. Втім, це не завадило йому, як і іншим кінотеатрам країни, впасти в кризовий період, коли фільми перестали зніматися і з'явилися піратські відеокопії, які люди переглядали будинку.

- Ситуація була досить складною, але бачилися шляхи поліпшення, - розповідає І.Богатирь. - Особливо після "Титаніка", за яким ми опинилися рекордсменами в Україні: на сеансах - одні аншлаги, а тоді це 300 місць на балконі і 700 в партері. Близько тисячі людей! З огляду на, що до цього в кінотеатр взагалі ніхто не ходив, і в місті вони практично всі закрилися, то отримати такі результати, знову нагадати про настільки чудовому видовище - масове вигляді мистецтва - було просто чудово! Ми повірили в свої сили, з'явився перший стерео-звук, виник інтерес у молоді - так кінотеатр став відроджуватися.

А незабаром, у 2004 році, відродження в прямому сенсі стало в "Батьківщину" - в образі фірми з відповідною назвою, яка приватизувала кінотеатр, зробила в ньому капітальний ремонт, технічне переоснащення, завдяки чому він став відповідати останнім словом техніки, та й перебувати в ньому просто стало приємно.
Тепер тут, каже Ірина Миколаївна, всюди свій стиль: при вході - гра кольору, сучасний дизайн; на першому поверсі - венеціанська штукатурка, меблі та панно, як за старих часів; другий поверх - у стилі модерн.

Глядацький зал відремонтований, в ньому - м'які іспанські крісла. Їх, до речі, стало менше - 478, а не 700, як раніше, зате з'явилася віп-зона (дивани), самі крісла тепер широкі і зручні, збільшилася місце для проходу.

Екран, як і раніше залишається найбільшим в місті, хоч його і зменшили до розмірів 17 м на 8 м (раніше було 19 м в довжину, 11 - у висоту). Кажуть, він другий за величиною в країнах колишнього СНД. А ще тут кращий в Миколаєві звук, якому допомагає чудова акустика не відбувся оперного театру.
Все це і є перевагами "Батьківщини" перед сучасними багатозальними кінотеатрами.
- Вони мають свою аудиторію, якій подобається невеликий зал, але з великим репертуаром. У нас великий екран і просторий зал - хтось цінує саме це, залишається вірним видовище, адже чим більше екран, тим цікавіше дивитися фільм, особливо якщо фільм зі спецефектами, - вважає Ірина Богатир.

Вцілому, зазначає вона, кінотеатрів в Миколаєві більш ніж достатньо: інші робочі міста в Україні приблизно нашого рівня мають в два рази менше кінотеатрів.

Репертуар "Батьківщини" за останні 30 років практично не змінився, оскільки залежить він від продукту, який пропонують. Якщо раніше були комедії, бойовики, трилери, історичне, дитяче, сімейне кіно, мультфільми, то і зараз дистриб'ютори пропонують те ж саме, тільки тепер це - сучасне кіно.

Відзначимо, що в 1996 р миколаївці скаржилися на відсутність хороших фільмів: лише зрідка вдавалося дістати такі касові стрічки, як "Французька жінка", "Ліміту", "Підмосковні вечори". Як "ідеологічної таблетки" використовували фільм про проституцію і наркоманії серед підлітків "Дітки".

- Можливо, в зв'язку з про складністю життя зараз дуже затребувані комедії, - зауважує Ірина Миколаївна. - Можу з гордістю за Миколаїв сказати, що великим попитом протягом багатьох років користується історичне кіно - масштабне і якісне. Цікаві миколаївцям і технічні фільми з набором "зірок". Наукова фантастика не користується попитом взагалі, а ось фентезі з елементами містики і жахів людям подобаються.

А що ж філармонія? Керівник "Батьківщини" вважає, що вона не змогла б функціонувати в такому величезному будинку.

- Філармонічні зали завжди дуже маленькі за кількістю посадкових місць - до 200. А тут було 1000 місць. Хто відвідує філармонію в такій кількості, та ще й регулярно?

Зараз в будинку, який будував Н. Лебідь, крім кінотеатру "Родина", знаходиться Миколаївська обласна наукова бібліотека імені А.Гмирева і нічний клуб «Ілюзіон». Не секрет, що в будівлі, розташованій на катакомбах, періодично з'являються тріщини, а в "Гмиревке" обвалюється штукатурка. Але директор "Батьківщини" стверджує, що встановлені багато років назад "маячки" за останні роки збільшення розмірів тріщин не показують. Це, плюс товщина стін і загальна монументальність будівлі, дозволяють сподіватися, що кінотеатр ще довгі роки буде радувати городян.

Автор статті: Катерина стріла

Задіра.Інфо.