7 січня. Різдво Христове.


7 січня увесь православний світ відзначає чудове тихе і сімейне свято — Різдво. Різдво Христове є одним з найкрасивіших та видатних християнських свят. Як і кожне свято, Різдво має свої традиції святкування.

Згідно слів старозавітних пророків, Христос був народжений в місті Віфлеєм в 5508 від створення світу. Першими про його народження дізналися пастухи, які вирушили в дорогу, щоб поклонитися немовляті. Також до місця народження Христа вирушили і східні мудреці — волхви, що принесли немовляті Ісусу дари.

Кожна країна має свої традиції святкування Різдва Христового. Велика кількість звичаїв спільна для багатьох народів, але є й такі унікальні, які відповідають духу лише цієї країни.

На Україні кажуть: як зустрінеш Різдво — так і проведеш весь рік. Напередодні найголовнішого релігійного свята — Різдва Христового — вірний традиціям український народ сідати за святковий, щедрий, але пісний стіл. 6 січня — Святий Вечір, який готують після наведення порядку в будинках. Варто очиститися і духовно — сповідатися, помиритися з ворогом. Після цього можна братися за приготування святкових страв.

Обов’язковою на столі є наявність дванадцяти страв — на честь дванадцяти апостолів. Традиційними стравами завжди були борщ, вареники, риба, гриби, каша, квасоля або боби, картопля, голубці, печиво, кутя, узвар. Ні в якому разі не можна в цей день лаятися, сперечатися, всі члени родини повинні бути вдома. Діти повинні допомагати в приготуваннях. 6 січня не снідають і не обідають, лише дітям дозволено перекусити в обідній час.

Оформляючи стіл на Святий Вечір, після заходу сонця застилають його свіжим сіном або соломою. Поверх сіна насипають трохи зерна і покривають стіл скатертиною, під яку по кутах кладуть по зубчику часнику. Він оберігає від злої сили та хвороб. Варто подбати, щоб у будинку на почесному місці стояв «дідух» — святковий сніп з пшениці (притаманний він лише для заходу України), жита або вівса, перев’язаний особливим чином. «Дідух» з дохристиянських часів представляв духів предків, які в цей день повинні були прийти в гості.

Під час вечері не можна багато розмовляти, виходити з-за столу. Хлопцю і дівчині не можна сидіти на кутах столу, щоб не залишитися без подружньої пари. Не можна, взявши ложку в руки, знову класти її на стіл, страви водою не запивають — тільки узваром. Поки трапеза не закінчитися — не можна виходити з-за столу, тим більше — з дому, щоб не впустити нечисту силу.

Від кожного блюда варто покуштувати хоча б трохи, щоб не було голоду. Але не можна з’їдати блюда цілком — «щоб холодильник не залишився порожнім».

Перша вечірня зірка оповіщає людей про велике чудо — народження Сина Божого! Можна починати Святу Вечерю — запалити свічку, помолитися.

Нi в якому разi напіватіся не можна — особливо в цей Святий вечiр . Як зустрiнеш це Рiздво, Яке багатство, який стiл, якi стосунки мiж людьми, яка атмосфера буде в домi — так собi наврочіш на цiлій рiк .

Вважалося доброю прикметою, коли на Святу Вечерю приходили одинокі, бідні, неприкаяні люди. Їх щедро приймали й догоджали .

Після вечері колядують. Увечері на вулиці українських міст і сіл виходить молодь у національних костюмах. У народі кажуть: «Коляда іде». Колядники співають під вікнами і викликають на вулицю господарів. З їх дозволу біля ганку розігрується маленьку виставу, героєм якого часто буває Коза — символ добра і достатку.

Співають: «Нова радiсть стала, яка не бувала — звiзда ясна над вертепом Вночi засiяла».

Колядники до півночі розійдуться по домівках — якщо зустріти Різдво в дорозі, то цілий рік проведеш в поневіряннях.

Під ранок 7 січня до схід сонця починали ходити хлопчики-віншувальники (дівчаткам ходити з вітаннями не годилося) і «віншували». Віншувальникам дуже раділи, бо господарі переживали, щоб першою не прийшла особа жіночої статі. Тому радо обдаровували хлопців грішми та гостинцями (цукерками, яблуками, горіхами, книшиком і т.д.).

7 січня святкували перший день Різдва Христового (годилося відзначати три дні із 7 до 9 січня). Вранці вся родина або кілька представників йшли до церкви на святкову молитву, яка присвячувалася спогадам про народження Ісуса Христа. Повертаючись з церкви, люди радо віталися:

- Христос народився! — Славимо Його! — З Святим Різдвом будьте здорові!

Інколи, вранці господар знову ставив свічку, обкурював хату, кропив святою водою, господиня мила посуд і всі ще раз з молитвою сідали за пісний стіл. І тільки після цього ще раз милися миски, ложки й накривали скоромні страви, люди розговлялися, бо піст скінчився. До Різдва спеціально підгодовували й кололи кабана, щоб приготувати ковбасу, холодець, сальтисон, печеню з гречаною кашею. Готували також одну молочну страву .

Після такого ситного обіду господар клав на порозі сокиру й домочадці, переступаючи через неї, виходили з дому. Господар йшов порати худобу, а літні люди й молодь йшли в село для спілкування. У перший день Різдва в гості майже не ходили. Лишень одружені діти (з невісткою чи зятем) мали відвідати по обіді своїх батьків, казали, що везуть «дідові вечерю».

Вже під вечір йшли перші дитячі ватаги колядників, кожен мав через плече торбинку, куди складали гостинці. Питали у господарів кому колядувати (найчастіше синові чи дочці), ставали перед «застільним вікном» і виспівували магічні вірші-молитви. Люди з вірою, надією та повагою ставились до таких щиросердних «вістунів добра і щастя» .

Увечері до громадської коляди «людно» готувалися біля церкви чи школи парубоцькі громади. Обирали свого керівника — Березу (Брезая), латкового (збирає сало й ковбаси), хлібоношу, скарбника, звіздаря (носить зірку), дзвонарів, танцюристів, скрипалів. Колядувати годилося кілька ночей, допоки обійдуть кожну оселю в поселенні.

rss
Карта