Історія донецького обласного краєзнавчого музею
Відлік історії Донецького обласного краєзнавчого музею починається з 1924 р. Ініціатором створення музею вважають викладача географії Донецького гірського технікуму Олександра Олександровича Ольшанченко, про що саме свідчать архівні документи.
На одній зі своїх лекцій, висловивши жаль про відсутність музею на Донбасі, Ольшанченко звернувся з проханням до студентів сприяти такій благородній справі: «Будь-який музей сам по собі не народжується — його створюють люди. Потрібні ентузіасти, молоді палаючи серця, які пристрасно побажали створити музей власного краю, і музей з’явиться, буде рости і розвиватися. І якщо серед вас є бажаючі своєю участю допомогти у створенні музею, що відображає рідний край, я в цьому починанні прийму саму активну участь…»
17 вересня 1924р. на засіданні Постійної наради при окрінспекторі Нарпроса Стальокругу було прийнято рішення: «… вважати бажаним організацію в м. Сталіні музею місцевого краю».
Так починалося створення Сталінського окружного краєзнавчого музею.
На початку 1925 р. політосвіта Юзівського укома виділила невеликі асигнування на інвентар музею та приміщення під музей. Першим приміщенням музею був колишній склад для зберігання зерна площею 50 м2, що належав раніше купцеві Громову і був розташован у дворі кінотеатру «Колізей».
У газеті «Диктатура праці» від 20 січня 1926р. в статті «Музей краєзнавства» повідомлялося: «Главполітпросвіті відпускаються грошові кошти на створення у м.Сталіно музею краєзнавства.
По суті, такий музей у нас вже в зародковій формі є, але ще такий малий, що про нього майже ніхто не знає».
Незабаром під музей відвели приміщення на другому поверсі Братської школи, а потім три кімнати колишнього театру братів Тудоровськіх на 2 -й лінії по Пожежному проспекті.
У 1926 році громадським директором музею, ще організаційно так і не оформленого через нестачу коштів, був Гранберг М.М. — заступник завідуючої окрполітпросвіти.
У цьому ж році музей почав приймати перших відвідувачів. За період з травня 1926р. по червень 1927р. музей відвідали 1тис. 902 людини. Музей працював по неділям з 10 години до 16 години, вхід був безкоштовний.
У 1929 р. музей перемістили в клуб ім. Леніна на Ларинці.
Хоча фахівців музейної справи тоді ще не було, але науково-дослідна робота у музеї проводилася: здійснювали експедиції з вивчення геологічних оголень на території Донбасу, вивчали рослинний і тваринний світ, організували ряд археологічних експедицій, які відкрили стародавні сліди людини на території нашої області.
У 30-ті роки при безпосередній участі Сталінського окружного музею краєзнавства ведуться розкопки курганів в м. Сталіно в районі центральної лікарні під керівництвом великого археолога та історика Н. Е. Макаренко. У першій половині 30 — х років студент В.М.Євсеєв за завданням директора музею О.В.Якубовського проводив детальне історико-археологічне та геологічне обстеження у верхів’ях і в середній течії р. Кринки. У 1935 р., вже в якості штатного співробітника Маріупольського музею краєзнавства, Євсеєв у верхів’ях балки Казенної виявив одне з найдавніших в Україні ашельське ручне рубило, а також Пізньопалеолітичну стоянку. На розкопки Амвросіївського комплексу виділяють кошти Сталінський і Маріупольський музеї. Ці Амвросіївські археологічні пам’ятники досі залишаються унікальними, вони принесли археологам Донбасу світову славу.
У 1938 р. в Сталінській області діяло 9 музеїв, причому музей в
м. Сталіно вважався найбільшим. У цьому ж році він був перепрофільований — з краєзнавчого в Музей Революції. У 1940 р. відбулося злиття двох музеїв: Маріупольського музею Революції зі Сталінським обласним музеєм Революції на основі постанови виконкому Сталінського обласної Ради депутатів трудящих від 3 червня 1940. Виконком ухвалив:
«1. Злити Маріупольський музей Революції зі Сталінським обласним музеєм Революції, передавши з 25.06.40 р. всі фонди, майно Сталінському обласному музею Революції… 4. Просити Раднарком санкціонувати передачу всієї будівлі по вул. Артема, 2 для розміщення експозиції обласного музею Революції».
Але цим планам не судилося збутися: почалася Велика Вітчизняна війна.
У роки війни фонди музею повністю евакуювати не встигли. Вдалося врятувати лише частину документальних матеріалів і фотографій. З вересня 1943 після звільнення Донбасу велися роботи з відновлення житлового фонду та культурно-освітніх установ. 9 грудня 1943 виконавчий комітет Сталінського обласної Ради депутатів трудящих прийняв постанову «Про відкриття обласного музею у м.Сталіно», в якій зазначалося: «З метою якнайшвидшого відновлення спаленого фашистськими варварами музею Революції, виконком Сталінської Ради депутатів трудящих постановляє відкрити обласний історичний музей в м. Сталіно». У 1944 р. музей відновлює свою роботу. Було надано приміщення — невеликий одноповерховий житловий будинок № 69 по 7-ій лінії (зараз вул. Постишева), що складався з 4 кімнат загальною площею 70 м. Штат музею був 12 осіб. До кінця 40 -х рр.. ХХ ст. музей залишається все ще в тому ж будинку, незважаючи на те, що пленум Сталінського обкому КП( б)У в 1946 р. і 1948 р. брав рішення про приміщенні. У 1948 р. бюджет музею становив 10тис.100 руб. В одному зі звітів 40 -х років В. А. Булик ( 1946-1950 рр. - директор музею) писав: «Музей працює над питаннями історії і краєзнавством не займається».
У 1950 р. рішенням Сталінського облвиконкому музею було надано нове приміщення по вул. Пушкіна, 115 (7-ма лінія – нині вул. Постишева, в районі Донецької обласної філармонії) площею 334 м. Музей сусідив з 5 сім’ями мешканців, які заселяли напівпідвал і горище одноповерхової будівлі колишньої синагоги. Експозиція музею, що складалася з 3 відділів, розташувалася в 2-ох залах і 3-ох кімнатах будинку.
За рішенням уряду (Постанова Ради Міністрів УРСР від 20 березня 1950 р.) був визначений краєзнавчий профіль Сталінського музею: з обласного історичного музей став обласним краєзнавчим. До обов’язків директора музею з лютого 1950р. приступив В. М. Євсеєв. У цьому ж році до фондів музею надходить унікальна археологічна знахідка — кам’яна статуя скіфської епохи з села Вільхівчик (нині територія м. Шахтарська), що стала згодом візитівкою ДОКМ.
У 1954 р. музей отримує приміщення 1000 м2 в будівлі обласної бібліотеки ім. Н.К. Крупської по вул. Артема, 84, де була створена експозиція радянського періоду (площа 380 м2) та виставка, присвячена 300 — річчю возз’єднання України з Росією.
У першій половині 50-х років вирішуються проблеми, пов’язані з комплектуванням музейних фондів. У музеї знаходяться матеріали академіка М. А. Павлова, документи що свідчать о перерубуванні Д. І. Менделєєва в Донбасі, художня модель містечка Юзівки і металургійного заводу, для доставки якої в Сталіно знадобилася окрема двохосьова коротка платформа. Ведеться листування з учасниками й очевидцями громадянської та Великої Вітчизняної війни, складається каталог всіх друкованих видань про Донбас. У ці роки в музей передається частина фондових зібрань Маріупольського музею — унікальні матеріали з могильників, курганів, городищ, стоянок, ашельського рубила, а також етнографічні колекції, пов’язані з греками Приазов’я. У 1955 році у фондах налічувалося вже 8тис.952 музейних предмета. Формується наукова концепція музею, закладається сучасна структура фондів.
З грудня 1955 року по березень 1957 музей очолює Т. Л. Шаповалов.
1956 р. — музей отримав додатково 500 м2 площі для створення відділів природи та історії дореволюційного минулого. Відвідуваність музею становить понад 10 тис. осіб.
Протягом 1957-1958 рр. створюється відділ природи, безпосереднім автором і творцем якого став директор музею (1957-1969 рр.) Г. А. Гусинський.
У 1958 р. в окремому приміщенні площею 250 м2 по вулиці Університетській, 35 був створений відділ образотворчого мистецтва, який пізніше увійшов до складу обласного художнього музею.
У листопаді 1961 року у зв’язку з перейменуванням м. Сталіно в м. Донецьк музей було перейменовано у Донецький обласний краєзнавчий музей Донецького обласного управління культури. У ці роки музей мав у своєму розпорядженні штат співробітників у 25 осіб і проводив величезну роботу з комплектування фондів, наукової розробки нових експозицій, створення музеїв на громадських засадах. У 1967 році за підтримки першого секретаря Донецького обкому партії В. І. Дегтярьова (не без наполегливості директора Г.А.Гусинського) було прийнято рішення про передачу будівлі, яка будувалася для музичної школи, Донецькому обласному краєзнавчому музею. Нова експозиція в новому приміщенні створювалася під керівництвом вже нового енергійного директора Івана Миколайовича Логвиненко.
У грудні 1972 р. відбулося урочисте відкриття експозиції в новій будівлі по вул. Челюскінців , 189а, де музей розташований і зараз.
70 — 90-ті роки для музею — час інтенсивного експозиційного будівництва та активної науково-дослідницької діяльності. Були відкриті нові експозиції, що відображали розвиток Донбасу в роки 9 – 12-х п’ятирічок: «Дружба народів не знає кордонів», «Трудові традиції робітничого класу Донбасу», «Науково-технічний прогрес», «Геолого-географічна характеристика Донецької області», «Рослинний і тваринний світ Донецької області», «Донбас дарував їм натхнення», «Народна культура Донбасу кін. XVIII — поч. XX ст.», «Донбас: вчора, сьогодні , завтра», відкриваються нові філії музею. Також у музеї організовують міський благодійний вечір для ветеранів Великої Вітчизняної війни, а з середини 90 -х років проводяться фестивалі національних культур. Діяльність музею не залишилася непоміченою: він неодноразові нагороди Почесними грамотами та дипломами Міністерства культури СРСР, Міністерства культури України, а у 1992 р. музей зайняв друге місце серед музеїв України за науково-дослідницьку роботу.
Незважаючи на проблеми сьогодення, музей відіграє значну роль в культурно-освітньому житті Донеччини. І не лише через численні виставки, видавничу діяльність, просвітні проекти. Активізувалась наукова діяльність музею.
Донецький обласний краєзнавчий музей – науково-методичний центр, одним із завдань якого є координація роботи всіх музеїв Донецької області щодо збереження культурної спадщини.
Експозиція музею (22 експозиційних зали) презентує природу, історію та культуру краю з давніх часів до сьогодення. У 5-ти виставкових залах постійно експонуються виставки з фондів ДОКМ та інших музеїв України, світу.
У 2000 році ДОКМ був нагороджений грамотою Міжнародного фестивалю « Золотий Скіф» у номінації «За розвиток культури регіону», а в 2002 році отримав регіональну нагороду цього фестивалю в номінації «За внесок у духовне виховання регіону».
Ще на початку 2000-х років музей поклав на себе відповідальність за донесення історичної спадщини людям з різними фізичними та соціальними можливостями, йдучи цим шляхом музей спромігся виграти грант Фонду Розвиток України програми і3 на оснащення студії для таких людей, і завдяки цьому став ще доступнішим для відвідувачів.
Донецький обласний краєзнавчий музей сьогодні – великий краєзнавчо-культурний комплекс, до складу якого крім базового музею входять: меморіальні музеї відомих діячів культури XX ст.: С. Прокоф’єва в с. Красне Красноармійського району, театрального діяча В. І. Немировича-Данченка в с. Нескучному Великоновоселківського району та єдиний у своєму роді музей історії лісу у Великоанадольському лісництві Волноваського району, один із найсучасніших музеїв музей Великої Вітчизняної війні в м. Донецьк.
Зберегти національні реліквії, які є оберегами духовності, повернути донеччанам гордість за створене попередніми поколіннями культурної спадщини, відродити їх історичну пам’ять – такі основні пріоритети діяльності Донецького обласного краєзнавчого музею на сучасному етапі .
