- Гроші - знання - гроші
- мовою статистики
- державний гаманець
- Фінансові горизонти науки
- заглядаючи в далечінь
Боголіб Тетяна Максимівна - декан фінансово-економічного факультету Переяcлав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Г. Сковороди (Україна), доктор економічних наук.
Народилася в 1960 році в с. Охрамієвичі Чернігівської області. Закінчила Чернігівський державний педагогічний інститут ім. Т.Г. Шевченко, Львівський держуніверситет ім. І. Франка, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г. Сковороди. Працювала старшою піонервожатою, вчителем історії, заступником директора і директором школи, викладачем вузу, доцентом кафедри політекономії, завкафедрою економічної
теорії. В даний час декан факультету, професор кафедри фінансів.
Наукові і професійні інтереси: фінансування соціальної сфери, економіка вищої освіти і науки, інноваційна економіка, інституціоналізм.
Академік Академії економічних наук України, Академії вищої школи України. Заслужений працівник освіти України (1997). Нагороджена орденом Святого апостола Андрія Первозванного Української православної церкви (2010), орденом княгині Ольги III ступеня (2012).
Любить подорожувати, захоплюється лижним спортом.
Кредо: шлях подолає той, хто йде.
Гроші - знання - гроші
Досвід розвитку суспільства показує, що успішними сьогодні є не ті країни, які мають діючі механізми і фінансові інструменти, а держави, що забезпечують високу рентабельність інвестицій у вищу освіту і науку. Українська держава, на жаль, не завжди має можливість гарантувати постійне розширення доступу до вищої освіти і його фінансування виключно за рахунок державного бюджету. Складно досягти високої якості і конурентоспособності українських вузів, оскільки модель фінансування вищої освіти є неефективною і не має тенденцій до поліпшення.
Внаслідок недостатнього бюджетного вливання в вищу освіту більшість вузів стоїть перед складним завданням забезпечення ефективного функціонування при обмежених ресурсах. У цих умовах установи повинні переосмислити своє місце і роль в системі ринкових відносин, знайти інші і мобілізувати існуючі додаткові джерела фінансування для покриття своїх витрат на утримання і розвиток. Безсумнівно, досконалого механізму фінансування вузів немає, і проблеми, що виникають у сфері вищої освіти, вимагають впровадження нових підходів.
Важливо відзначити, що XXI століття ознаменоване переходом до постіндустріального суспільства, в якому освіта й наука є головним товаром ринкових відносин.
У цих умовах вищу освіту перетворюється з сегмента соціальної сфери, який займався професійною підготовкою кадрів, в самостійну галузь національної політики. При цьому результати функціонування вузів впливають на конкурентоспроможність країни.
Розвиток системи вищої освіти, реалізація основних положень Болонської конвенції, інтеграція в світове освітнє співтовариство, кооперація, мобільність студентів і викладачів, розвиток університетської науки в значній мірі залежать від фінансових ресурсів, здатних забезпечити ці процеси.
мовою статистики
Станом на 1 вересня 2013 року мережа вищих навчальних закладів України налічувала 823 ВНЗ, з них 425 - державної форми власності, 221 - коммунальной1 і 177 - приватної.
З 489 вищих навчальних закладів першого-другого рівнів акредитації 208 мають державну форму власності, 207 - комунальної та 74 - приватну. З 334 вищих навчальних закладів третього-четвертого рівнів акредитації 217 відносяться до державної форми власності, 14 - до комунальної і 103 - до приватної.
Вища освіта студенти денної, вечірньої, заочної та екстернатної форм навчання отримують за рахунок державного і місцевого бюджетів, а також фізичних та юридичних осіб.
Вища освіта України визначено чотирма освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
У 2012/13 навчальному році контингент студентів вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації та форм власності склав 2 170 тис. Чоловік, а в 2011/12 навчальному році зріс до 2 312,8 тис. Осіб. На кожні 10 тис. Чоловік населення в навчальних закладах першого-другого рівнів атестації доводиться 76 студентів, третього-четвертого рівнів - 401 студент. Серед викладачів вузів налічується 69,3 тис. Кандидатів наук і 13,9 тис. Докторів наук, 46,7 тис. Доцентів і 12,5 тис. Професорів.
Освіта і наука країни визначені як пріоритетні напрямки розвитку національної економіки і знаходяться в постійному процесі реформування і модернізації, але фінансування вузів при цьому все одно залишається проблемою. Відповідно до Закону України «Про освіту» (1991) і закону «Про вищу освіту» (2002) визначено обсяги фінансування освіти з державного та місцевих бюджетів усіх рівнів, включаючи дошкільну, в розмірі 10 відсотків від ВВП. На жаль, тільки в 2011 році був досягнутий найбільший показник, що склав 7,6 відсотка.
Фінансове забезпечення у сфері вищої освіти виявляється в формах самофінансування, бюджетного фінансування і кредитування. При недостатньому державному фінансуванні все ж простежується позитивна динаміка зростання цього показника (див. Табл. 1).
збільшити зображення
Значні зміни відбулися в структурі джерел фінансування державних вузів. Так, у 2011 році за рахунок загального фонду державного бюджету було профінансовано 65,4 відсотка (17405,1 млн. Гривень) витрат на їх утримання, в той час як за рахунок власних надходжень цих установ за все 34,6 відсотка (9214,5 млн . гривень). Як видно з таблиці, найбільша частка витрат припадає на вузи третього-четвертого рівнів. В цілому до 2011 року витрати на вищу освіту збільшилися, в порівнянні з 2006 роком, майже в три рази. При цьому не варто забувати про рівень інфляції, особливо в 2008-2009 роках, підвищення цін на енергоресурси, зростанні заробітної плати і стипендій.
державний гаманець
Кошти державного бюджету, що забезпечують діяльність ВНЗ, мають дві складові: кошти загального фонду та кошти спеціального фонду. Засоби загального фонду використовуються для забезпечення підготовки фахівців, аспірантів і докторів за держзамовленням.
Кошти спеціального фонду включають грошові кошти, що надходять від надання вузом послуг.
У країні діє характерний для системи вищої освіти нормативний метод фінансування. Положенням кабінету міністрів встановлені норми кількості студентів, що забезпечують кількість ставок науково-педагогічних кадрів, обслуговуючого і технічного персоналу. Наприклад, на освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр» встановлено співвідношення 12,5 студентів денної форми навчання і 1 ставка викладача; на освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст» - 10 студентів та 1 ставка викладача; на рівні «магістр» - 6 студентів і 1 ставка викладача; на заочній формі навчання на всіх рівнях застосовується коефіцієнт 4.
Засоби доходів вузів зараховуються на казначейські рахунки і через казначейські рахунки ВНЗ згідно з кошторисом отримують кошти на витрати.
Згідно зі статтею 55 Бюджетного кодексу України визначено захищені статті, вони коригуються законом «Про державний бюджет України» і фінансуються в першу чергу. В системі вищої освіти це заробітна плата, нарахування на зарплату, стипендії і частково комунальні послуги. Останнім часом це ускладнює функціонування вузів, оскільки найчастіше на єдиному казначейському рахунку грошей не буває і незахищені статті практично не фінансуються.
Розгорнутий аналіз видатків загального фонду дозволив зробити висновок, що істотний приріст державних фінансових ресурсів доводиться, перш за все, на видатки споживання, а не на витрати розвитку. Тобто подорожчання вартості навчання пов'язане зі збільшенням видатків по захищених статтях, тоді як видатки розвитку становлять лише 5-15 відсотків від загального обсягу коштів вузів, причому в основному це кошти спеціального фонду.
Розглядаючи доступність вищої освіти з позицій реального надходження громадян на навчання, можливість вступити в державні вузи отримують в середньому 63-65 відсотків абітурієнтів, а на місця держзамовлення - 31-33 відсотка. Таким чином, державне фінансування є тільки для кожного третього абітурієнта. Недостатнім є рівень заробітної плати викладачів. Доктор наук, професор отримує, згідно з тарифною ставкою, 3060 гривень плюс доплату за науковий ступінь 25 відсотків і 40 - за вчене звання. У підсумку це нижче, ніж середня заробітна плата по промисловості, складова 4800 гривень.
В країні не розвинена система багатоканальні фінансування вищої освіти.
Діаграма наочно демонструє, що основним джерелом фінансування є кошти державного бюджету.
До 2008 року значна частина витрат вузів державної форми власності покривалася за рахунок коштів державного бюджету, але в період кризи яскраво проявилася недостатня ефективність бюджетного фінансування: вузи державної форми власності недоотримали більше половини бюджетних коштів, затверджених міністерством освіти і науки України. Так, наприклад, згідно з кошторисом, фонду заробітної плати професорсько-викладацького складу ледь вистачає на ставки працівникам, не кажучи про надбавку і доплати.
Фінансові горизонти науки
Основними напрямами реформування системи вищої освіти України передбачена інтеграція освіти і науки, що включає створення дослідницьких університетів, наукових парків, які вузи можуть формувати спільно з господарськими суб'єктами.
Але коштів держбюджету для реалізації цих напрямків недостатньо, участь бізнесу і суб'єктів господарювання мізерно, мала і грантова підтримка освітніх і наукових проектів. У таблиці 2 представлені прогнозні обсяги та джерела фінансування державної цільової науково-технічної та соціальної програми «Наука в університетах» на 2008-2012 роки (результати виконання офіційно не представлені).
збільшити зображення
У 2008-2010 роках кошти з державного бюджету на реалізацію програми практично не виділялися: за три роки університети отримали всього 24,6 млн. Гривень, а в 2011 році - тільки половину коштів. На університетську науку, в порівнянні з іншими секторами діяльності, коштів виділяється недостатньо (в табл. 3 наведено обсяг фінансування наукових і науково-технічних робіт). Дані таблиці свідчать, що витрати на університетську науку в номінальному вираженні значно менше, ніж на державний і підприємницький сектор, якщо порівняти 2000 рік - 102,8 тис. Гривень і 2012 рік - 646,7 тис. Гривень, але за цей період витрати зросли в шість разів. Протягом 1991-2012 років частка фінансування університетської науки в загальному обсязі бюджетних коштів постійно скорочувалася і становила в 1991 році 16,4 відсотка, а в 2012 році - 6,3. Одночасно відбувається значне зростання частки коштів державного бюджету на проведення наукових і науково-технічних робіт. У 1991 році кошти держбюджету становили 29,4 відсотка загального фінансування університетської науки, решту покривали замовники.
збільшити зображення
Багатоканальність фінансування ще не стала основою розвитку університетської науки. Проблема полягає в тому, що вузи України в основному орієнтуються на кошти держбюджету. Комерціалізація наукових розробок вузів не носить системного характеру - тільки 2 відсотки позабюджетних коштів.
З'явилися нові типи університетів - дослідні, але більшість з них, отримавши статус, так і не змогли стати такими по суті.
заглядаючи в далечінь
В країні значно скоротилося число контрактників. Причинами цього стали бідність основної маси населення України і висока плата за навчання.
У 2003 році Кабінетом Міністрів було прийнято постанову «Про затвердження порядку надання цільових пільгових кредитів на здобуття вищої освіти». Багато молодих людей користувалися б цим кредитом під 3 відсотки річних з п'ятнадцятирічним терміном погашення, причому якщо молоді спеціалісти п'ять років пропрацювали б у сільській місцевості, то кредит не підлягав поверненню. Постанова не скасоване, але кредити не видаються і кошти на їх фінансування з держ- бюджету не виділяються.
У 2013 році державна служба зайнятості запровадила систему освітніх ваучерів для громадян, які досягли сорока п'яти років, але затверджений перелік спеціальностей далекий від реальних потреб національної економіки. У більшості це робітничі професії.
Позитивним фактором поліпшення фінансування вузів є скорочення їх числа: у 2009 році було 946 ВНЗ, в 2013 році залишилося 823. Приватні вузи часто припиняють свою діяльність, а державні об'єднуються в науково-освітні комплекси. На жаль, кількість вузів залишається все ще більшим. Процес їх оптимізації є одним з антикризових інструментів, але в основі повинен лежати моніторинг якості роботи вузу, рівень його матеріально-технічної бази.
Під час вступної кампанії відбувається природний відбір вузів. Так, згідно з даними Міністерства освіти та науки України, у 2012 році 100 вузів не виконали державне замовлення на підготовку фахівців, в 100 вузів абітурієнти подали до 10 заяв.
Вищий навчальний заклад є економічною системою, яка повинна постійно розвиватися. Тому кожен вуз повинен, перш за все, інтегруватися з системою ринкових відносин. Для цього необхідні знання, наукові розробки слід перетворити в товар, зробити цей товар конкурентоспроможним на ринку освітніх і наукових послуг, досягти попиту, і щоб реалізація приносила прибуток. Рівень капіталізації вузу є основним критерієм у світових рейтингах вузів, але ж не секрет, що жоден вуз України не входить в ТОП-500.
Вищі навчальні заклади повинні стати основою економічного, соціального і культурного розвитку регіону. При цьому обов'язковою і ефективним є партнерство вузу з бізнесом, владою та інститутами громадянського суспільства, тобто повинна реалізовуватися модель пентаспіралі (освіта - наука - бізнес - влада - інститути громадянського суспільства), яка була розроблена і реалізована вченими Уральського державного університету.
Партнерські зв'язки з бізнесом, багатоканальність фінансування, а саме: комерціалізація наукових розробок, грантові програми, створення наукових і технологічних парків, бізнес-інкубаторів, впровадження блок-грантового фінансування, надання субсидій, кредитів і грантів студентам, впровадження проектного фінансування - дадуть можливість забезпечити належне фінансування вузів України.
- Комунальна власність України - власність адміністративно-територіальних одиниць.
