Юридичні дослідження

Вахрамєєв Р.Г. - Механізм правового регулювання конституційного права на інформацію // Юридичні дослідження. - 2013. - № 12. - С. 23 - 34. DOI: 10.7256 / 2305-9699.2013.12.9854 URL: https://nbpublish.com/library_read_article.php?id=9854

Механізм правового регулювання конституційного права на інформацію

Анотація.

DOI:

Дата направлення до редакції:

Дата рецензування:

Дата публікації:

Abstract.

Keywords:

При розгляді питання про реалізацію конституційних прав громадян Російської Федерації важливим є визначення механізму, що забезпечує як власне реалізацію передбачених Конституцією України прав громадян, так і встановлення відповідальності за їх порушення або створення перешкод до їх вільному здійсненню.

Незважаючи на докладне дослідження зазначеного механізму як в наукових роботах, присвячених загальнотеоретичних проблем конституційного права [1] [2] , Так і спеціальних дослідженнях [3] , Можна констатувати, що єдність в описі або навіть розумінні суті, структурних елементів такого механізму і реального його втілення в цілях реалізації конституційних прав громадян Російської Федерації в даний час відсутня.

Аналізуючи теоретичні дослідження питання реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина можна сформулювати кілька підходів до розуміння механізму правового регулювання конституційних прав громадян Російської Федерації і перш за все конституційного права на інформацію.

Для початку необхідно визначити базові в розумінні даної правової категорії поняття - «правове регулювання» і «механізм правового регулювання».

Під першим, відповідно до поширеної в загальній теорії права позиції, розуміється здійснюване за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних приписів і ін.) Результативне, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільними потребами [4] . Відповідно механізм правового регулювання може бути визначений як узята в єдності система правових засобів, за допомогою якої забезпечується результативне правовий вплив на суспільні відносини.

При цьому слід враховувати, що реалізація конституційних прав людини пов'язана з дією певного механізму, що охоплює сукупність не тільки юридичних (правових) засобів, але також економічних, політичних і соціальних [5] .

В основу механізму реалізації конституційних прав громадян покладені юридичні (правові) засоби.

Важливо відзначити таку обставину: якщо у визначенні поняття «механізм правового регулювання» єдність позицій фахівців вбачається, то в подальших міркуваннях виявляються протиріччя, часом у власних же дослідженнях.

Так, К.К. Гасанов, зазначає, з одного боку, що конституційно-правовий механізм є однією зі складових механізму правового регулювання, який в свою чергу складається із сукупності не тільки юридичних (правових) засобів, але також економічних, політичних і соціальних, а, з іншого боку, виділяє конституційно-правовий механізм, визначаючи його як «взяту в єдності систему взаємодіючих конституційно-правових засобів, за допомогою яких держава здійснює юридичний вплив на правовідносини між суб'єкт ами права з метою визнання, дотримання і реалізації основних прав людини » [6] .

Однак, ми вважаємо, що дана позиція потребує уточнення, оскільки механізм реалізації конституційних прав громадян, в тому числі права на інформацію, полягає не стільки з власних конституційно-правових засобів, скільки з правових засобів інших галузей права, які виступають свого роду забезпеченням реалізації конституційних прав громадян Російської Федерації. Самі по собі конституційно-правові засоби не містять того арсеналу примусового впливу на осіб, що порушують або створюють перешкоди для реалізації конституційних прав громадян, як, наприклад, засоби кримінально-правового або адміністративно-правового впливу. Вважаємо, що механізм правового регулювання є єдиним як для реалізації конституційних прав громадян, так і інших передбачених чинним законодавством Російської Федерації. При цьому засоби їх реалізації можуть бути запозичені з інших галузей права, відмінність виявляється лише в об'єкті такого регулювання.

В.М. Горшенєва під механізмом правового регулювання розуміється сукупність способів і форм здійснення права, втілення норм права в життя. У структурі механізму він виділяє способи і форми організації волі суб'єктів суспільних відносин (зовнішня сторона) і способи і форми реалізації права в врегульованих суспільних відносин (внутрішня сторона). На думку вченого, зовнішня сторона механізму, що складається з дозволів і заборон, характеризується таким станом соціальних зв'язків між їх учасниками, яке є найбільш вигідним і доцільним з точки зору інтересів суспільства і держави; внутрішня або результативна сторона механізму забезпечує втілення зовнішніх способів впливу в життя, поведінці учасників суспільних відносин [7] . При цьому дозволу і заборони реалізуються за допомогою двох способів - активного (вчинення дій, що дозволяються дій) і пасивного (утримання від дій, заборонених правом). Як своєрідних елементів взаємодії юридичних форм здійснення впливу і реалізації виступають такі правові категорії як правосуб'єктність, юридичні факти і правовідносини.

По суті, механізм правового регулювання забезпечує переклад нормативності права (з встановленими в ньому дозволу і заборони) в впорядковані суспільні відносини, об'єктивувалися в фактичній поведінці людей.

З урахуванням позитивного розуміння права як регулятора суспільних відносин, вважаємо, що концепція, запропонована В.М. Горшенєва, може бути екстрапольована і на механізм реалізації конституційного права громадян Російської Федерації на інформацію, як одного з невід'ємного права людини, закріпленого Конституцією Росії.

Виходячи з цього структура механізму реалізації конституційного права громадян на інформацію може бути представлена ​​схематично наступним чином: наявність норми права (нормативне закріплення конституційного права на інформацію) → правосуб'єктність громадянина → юридичні факти → правовідносини → вчинення дії щодо здійснення (безпосередньої реалізації) права або утримання від дій, заборонених законом → реалізація конституційного права на інформацію.

У зв'язку з цим важливо відзначити, що механізм правового регулювання і форми реалізації права на інформацію та інших прав в цілому ідентичні. Специфіка процесу реалізації досліджуваного права полягає в тому, що в ньому беруть участь державні органи, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, політичні партії та інші суб'єкти. В основному вони виступають в ролі суб'єктів, чиїм обов'язком є ​​надання громадянам необхідної інформації.

У механізмі реалізації права осіб і громадянина на інформацію в цивільному суспільстві важливу роль відіграють державні органи, до чиїх прямих обов'язків є забезпечення прав і свобод громадян.

Важливими умовами формування громадянського суспільства є: розширення участі громадян в управлінні державою, посилення контролю за діяльністю всіх гілок влади, включення громадян у процес прийняття важливих державних рішень. Визначальною умовою громадської контрольної діяльності виступає відкритість органів влади, оскільки інформація про їхню діяльність є предметом аналізу і оцінки громадськості [8] .

У процесі дослідження особливостей механізму реалізації конституційного права на інформацію встановлено, що порядок доступу до деяких видів інформації (наприклад до конфіденційної інформації, або до секретної інформації, як виду державної інформації) залежить як від правового статусу суб'єкта отримання інформації, так і від того режиму, який заданий зазначеного виду інформації законодавцем і реалізується компетентними органами.

Практика реалізації досліджуваного права виявила величезну кількість прогалин та правових колізій, які не дозволили отримувати необхідну інформацію для вироблення ефективних рішень, в тому числі для захисту своїх прав громадянами.

В даний час громадяни активно відстоюють свої конституційні права, в тому числі на інформацію. І це дуже важливо, адже держава, надавши право на доступ до інформації в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, в ряді випадків не подбало про те, як воно буде реалізовуватися, а більшість інформації до сих пір, в силу державної значущості, не доступно .

Досліджуючи проблему реалізації права на інформацію за допомогою отримання запитуваних відомостей в органах державної влади і місцевого самоврядування в останнім часом намітилася тенденція до зростання кількості звернень громадян до зазначених органів із запитами на отримання інформації, що безсумнівно, створило певний контроль, здійснюваний громадянами за компетентними органами, при реалізації останніми своїх повноважень.

Практика показала, що зазначений контроль не завжди дієвий без реально існуючого і працює інституту відповідальності, що дозволяє компетентним державним органам порушувати конституційне право на інформацію.

Важливо відзначити, що в даний час в законодавстві не досить врегульоване питання оскарження дій посадових осіб в судовому порядку на відмову в наданні інформації, надання недостовірної інформації, а також надання інформації не в повному обсязі. Крім того, відсутня реально діючий механізм залучення посадових осіб до відповідальності за порушення права громадянина на інформацію, яка звернулася до компетентного органу.

Для усунення зазначеного пробілу законодавства у зазначеній сфері необхідно внести зміни до Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації, Федеральний закон «Про прокуратуру Російської Федерацією» пов'язані з порядком вирішення звернень громадян в суді загальної юрисдикції, оскаржить порушене право на інформацію з боку посадових осіб органів влади, органів місцевого самоврядування, а також механізм залучення зазначених посадових осіб до адміністративної відповідальності за ст.5.39 КоАП РФ.

Процедура оскарження дій (бездіяльності) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, державних і муніципальних службовців встановлена ​​гл.25 Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації.

У зв'язку з тим, що прокурор наділений правом на проведення перевірок на наявність або відсутність в діях посадової особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.5.39 КоАП РФ, отже, необхідно внести зміни в ч.3 ст.45 та ч.1 ст.257 ЦПК РФ, в частині складу осіб, які беруть участь в судовому засіданні, а також наділення прокурора правом на надання висновку у справі про захист прав людини і громадянина на інформацію.

Крім того, для розширення повноважень прокурора у сфері нагляду за виконанням законів, необхідно внести зміни в ст.22 Федерального закону «Про прокуратуру Російської Федерації», в частині витребування висновку органів Росспоживнагляду, як органів, наділених повноваженнями в проведенні перевірок в сфері захисту прав споживачів , на наявність або відсутність в діях посадових осіб порушень порядку, термінів, обсягу розкриття інформації.

Крім того, необхідно внести зміни в ч.3 ст.22 Федерального закону «Про прокуратуру Російської Федерації» в частині, наділення прокурора правом виносити постанови про порушення справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст.5.39 КоАП РФ при встановленні набрав законної сили рішенням суду порушення порядку, термінів, обсягу надання інформації з боку уповноважених осіб.

У той же час можна відзначити, що в даний час абсолютно відсутня практика притягнення посадових осіб органів прокуратури за порушення порядку розкриття інформації, оскільки в зв'язку з особливим статусом співробітники прокуратури користуються так званим «адміністративним імунітетом», який не дозволяє іншим органам проводити перевірки і залучати співробітників прокуратури до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Так, відповідно до ч.1 ст.42 Федерального закону «Про прокуратуру Російської Федерації» перевірка повідомлення про факт правопорушення, вчиненого прокурором, є виключною компетенцією органів прокуратури, а перевірка повідомлення про злочин, вчинений прокурором, порушення стосовно прокурора кримінальної справи і його попереднє розслідування проводяться Слідчим комітетом Російської Федерації в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством Російської Федерації.

При цьому відповідно до п.Прі цьому, відповідно до п.2 Наказу Генерального прокурора Російської Федерації від 18.04.2008 N 70 зазначено, що перевірці підлягають звернення громадян, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інформація, що надійшла з органів МВС Росії, ФСБ Росії, інших правоохоронних органів і спеціальних служб, громадських організацій, повідомлення засобів масової інформації та інших джерел про вчинення прокурорськими працівниками органів і установ прокуратури і Слідчого комітету при прокуратур Російської Федерації адміністративних правопорушень, проступків, що порочать честь прокурорського працівника, а також порушення ними вимог Присяги прокурора (слідчого).

Для усунення зазначеного пробілу законодавця необхідно внести зміни в гл.25 ЦПК РФ, що передбачає процедуру оскарження дій (бездіяльності) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, державних і муніципальних службовців, а саме включити окрему статтю, що передбачає окрему процедури розгляду заяв громадян на оскарження дій або бездіяльності органів прокуратури.

У зазначену статтю в обов'язковому порядку необхідно включити норму, що передбачає дозвіл заяви громадянина по суті протягом 30 днів з моменту призначення судового засідання до розгляду за заявою зазначеного громадянина, обов'язковість залучення до участі в справі того посадовця, дії якого оскаржуються, а також напрямки вирішення суду, що вступив в законну силу вищестоящому прокурору для вирішення питання про притягнення відповідної посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Все це дозволить в більшій мірі гарантувати дотримання прав людини і громадянина на інформацію, закріплене ч.4 ст.29 Конституції РФ, а також доповнить механізм реалізації конституційного права людини і громадянина на інформацію, зокрема, створить необхідний баланс між конституційним правом громадян на отримання інформації і кореспондуючий даному праву обов'язків компетентних органів її надати.

Бібліографія