Фото: EPA / UPG

«Майже святий» - це не перший фільм про Геннадія Мохненко. Як ви познайомилися з героєм свого фільму?

Мені розповіли про історію Геннадія друзі, які знімали його для свого проекту в Україні. Вони запропонували мені зняти фільм. Після перегляду відзнятого матеріалу про нього, я відчував, що історія Геннадія - це великий сюжет для документального фільму. Він справив великий вплив на своє місто. Я думаю, що багато в чому він кидає виклик упередженням і може змусити людей задуматися. Мені здавалося, що я сприймав Геннадія інакше - не так, як писали про нього в ЗМІ.

Чому ви вирішили перейменувати картину з «Крокодил Геннадій» на «Майже святий»?

Я вибирав між «Майже святий» і «Крокодил Геннадій», коли фільм був близький до завершення.

«Крокодил Геннадій» несе певний сенс для людей в країнах колишнього СРСР, але для глядачів на Заході ця назва незрозуміло, поки не подивляться фільм. Крім того, багато людей просто не могли вимовити цю назву, тому просто називали його «crocodile movie». У нас була можливість перейменувати фільм, і ми обрали назву «Майже святий».

Фільм «Майже святий» був показаний в Україні, Росії, США. Як реагує на події в картині аудиторія в різних країнах?

Реакція на фільм в США сильно відрізняється від того, що говорять в Україні та Росії. Є багато нюансів у фільмі, які західні глядачі не розуміють тому, що не знають всіх культурних передумов. Багато американські глядачі не можуть в повній мірі зрозуміти політичну напруженість в Україні і те, що Геннадій втілює дилему, яка стоїть перед багатьма українцями.

Я не відвідував покази фільму в Росії, але реакція там була дуже позитивною. Ми навіть взяли головний приз на ArtDocFest в Москві.

Фото: Докудейс

Я думаю, що росіяни і українці сприймають «Майже святий» в значній мірі під впливом особливої ​​політичної схильності. Фільм не претендує на пропаганду будь-якими засобами, але напруженість, яка присутня в картині, відчувається.

«Майже святий» - фільм про активіста і громадського діяча, який робить все можливе в зламаною системі. Для того, щоб зрозуміти Геннадія, ви повинні усвідомити, що все, що відбувається навколо нього, в кінцевому рахунку, впливає на все, що він робить.

Для мене велика честь, що фільм побачили в Росії і Україні. Багато в чому це саме те, для чого я знімав цей фільм.

Що не увійшло до фільму?

Існує так багато архівних кадрів, годин інтерв'ю і інших історій, які не були в фільм. Скоротити фільм - це був справжній виклик. Адже ми мали справу не з сценарієм, а з реальним життям. Я був зацікавлений в роботі з Геннадієм. Я відчував, що його мотиви найкраще зрозуміти через його розмови і взаємодія з людьми, яким він намагався допомогти. Я завжди пояснюю, що мій фільм - це не вичерпний погляд на Геннадія, але це погляд на те, що я знайшов цікавого в ньому і в місті, який він любить.

Геннадій дав нам величезний доступ до його життя і роботи. Він дав нам доступ до архівних кадрів і дозволив нам документувати інтимні подробиці його роботи. Найщиріші моменти вдалося зняти саме тоді, коли двері в його кабінет була закрита, і він говорив з людьми, яким намагався допомогти.

Я не знаю Геннадія дуже близько, але коли я запитав, чи є фільм точним відображенням його особистості, він сказав: «Стів, це справжній документальний фільм, і я не став би нічого змінювати». Він був перед камерами і в ЗМІ протягом тривалого часу, перш ніж я почав робити свій фільм, так що присутність камери на нього ніяк не вплинуло - на відміну від тих, хто не звик до камери взагалі.

Фото: qha.com.ua

Чи були у вас певні очікування, стереотипи, коли ви їхали в Україну? Чи змінилися вони за 2 роки роботи над фільмом?

Я ніколи не був в Україні до зйомок, так що не знав, чого очікувати. Я зробив все можливе, щоб досліджувати Маріуполь, але навіть дослідження ніколи не може по-справжньому підготувати вас до фактичного досвіду. Я люблю промисловий фон, море, людей і сільську місцевість. Маріуполь - це прекрасне місце, в ньому живуть люди, які через багато що пройшли.

Хоча більшу частину конфлікту я спостерігав здалеку, я відчував себе дуже тісно пов'язаним з людьми і подіями в Україні. Безумовно, моє сприйняття того, що відбувається змінювалося протягом всього знімального процесу. У якийсь момент моє життя було під загрозою, я думав, що міг би померти в Україні. Ці переживання і події, неймовірний досвід створення фільму дали мені глибокий зв'язок з Україною і любов до неї.

Як документаліст, ви відчуваєте різницю в роботі в США і в іншій країні?

Це мій другий фільм, знятий в чужій країні. Я думаю, що було б набагато легше зробити фільм на внутрішньому ринку, в США. Але я вважаю, що кінематограф - це важка робота, і кожен проект цінний саме унікальними викликами, які ти перед собою ставиш.

Ви показали «Майже святий» в березні на фестивалі Docudays UA. Вам вдалося подивитися якісь українські фільми?

У мене був неймовірний досвід участі в Docudays. Я зустрів багато неймовірних режисерів, і я сподіваюся повернутися. Один з моїх улюблених фільмів, до слова, - «Плем'я» Мирослава Слабошпицького .